Олександр Матиюк: моїм футбольним батьком став мій земляк Олександр Довгалець

Любомир Кузьмяк розшукав українця, який свого часу захищав кольори Естерсунда. Пізнавальне інтерв’ю “Футбол 24”.

Наприкінці минулого століття він добряче поїздив по командах Першої та Другої ліг. Тепер зізнається – кар’єра могла бути кращою, однак у пам’яті залишився лише позитив. Невдалі оглядини і власні помилки згадує з усмішкою та іронією.

Десять років тому Олександр Матиюк, екс-гравець “Вереса”, “Поділля” і тернопільської “Ниви”, вирушив за кордон у пошуках кращої долі. Зараз він живе у Швеції і не має нічого спільного з футболом. Проте жеребкування групового етапу Ліги Європи, яке звело в одну групу “Зорю” і “Естерсунд”, додало у його спокійний ритм життя трохи приємного хвилювання. Спочатку у складі шведської делегації Олександр приїжджав на матч першого туру у якості перекладача, а тепер готується приймати “Зорю” у Скандинавії.

Матиюк

“Україну знають завдяки Чорнобилю”

– Олександре, як давно ви у Швеції?

– Переїхав туди у 2006-му, а наступного року став футболістом “Естерсунда”. Я завершив з футболом в Україні і один відомий тренер, який очолював “Верес”, Михайло Дунець, запропонував варіант з переїздом – у нього в Швеції були певні контакти. Починав я з четвертого дивізіону і команди “Свег”, яка представляє селище на 2500 мешканців. Рівень – першість області в Україні.

– Не важко було відважитися на зміну обстановки?

– Мені було 30 років і я запитав себе: “Чому ні?” Планував на 6 місяців, а затримався надовго. Гроші кишенькові отримував… Я ж авантюрист за натурою. Хотів побачити Європу: з юнацькою командою “Вереса” їздив кілька разів у Францію. На перегляді був в Угорщині і Польщі. Цікаво було познайомитися зі Швецією.

– Що шведи знали про нашу країну?

– Як би це дивно не звучало, але сюди на збори на початку 90-х приїжджали “Чорноморець” і “Буковина”. Тому у цій місцині не лише про “Динамо” і “Шахтар” знали. Кажуть, ніби Ігор Бєланов тут був. А ще Україну знають завдяки Чорнобилю. У цьому регіоні заборонили протягом цілого року після 1986-го збирати ягоди, полювати на оленів і ловити рибу. Радіаційний фон збільшився.

– Футбол у нижчих шведських дивізіонах міг принести лише “кишенькові гроші”?

– В елітному дивізіоні, “Аллсвенскан”, виступають професіонали. В другому дивізіоні – їх лише половина, а в нижчих лігах грають любителі. Коли я грав за “Свег”, то зустрів шведську дівчину, яка згодом стала моєю дружиною. Вирішив переїхати до неї і паралельно отримував документи на проживання. Дівчина жила в Естерсунді, за 180 кілометрів від Свега. “Естерсунд” грав у другому дивізіоні і я хотів потрапити у цей клуб. Мені вдалося, я пройшов відбір і почав з ним тренуватися. Гроші, які я отримував – 300 євро. Це при середній зарплаті на той час у 1500-1800 євро.

– Шведська мова доволі складна. Як її освоїли?

– Довелося йти у школу – починав з алфавіту і граматики. Я й зараз не володію ідеально – присутній акцент. Шведи відразу впізнають: “Ти або з України, або з Росії”. Спілкуюся вільно, вище середнього рівня. Мені взагалі мови давалися легко. Польською вільно володів – бабця по татовій лінії з Польщі.

“Санта-Клаус прийшов до мене трохи раніше”

– Ви прилітали з “Естерсундом” до Львова, де у першому турі групового етапу Ліги Європи шведська команда перемогла “Зорю”. Ваша ключова роль полягала у перекладі на всіх перед– і післяматчевих заходах?

– Я не є штатним працівником клубу. Команда вирушала в Україну і мені просто зателефонував керівник економічного відділу “Естерсунда”. Ми грали в одній команді з ним. Згодом менеджер клубу, 24-річний син президента Александер, розповів мені, що це їхня ініціатива: “Тато сказав, що про своїх треба пам’ятати. Ми власних футболістів не забуваємо”. Ось так я повисів з ними три дні у Львові – було дуже приємно.

Матиюк

– У вас навіть фото у Viber нагадує про це – позаду вас львівський готель, де зупинявся “Естерсунд”.

– Поїздку оцінив так – Санта-Клаус прийшов до мене трохи раніше (усміхається). У всіх є дитячі мрії, але вони переважно ніколи не здійснюються. А цю мою поїздку неможливо купити ні за які гроші. Вона мені кілька років життя додаткових подарувала. Мене, футбольного пенсіонера, згадали в клубі, де я грав 10 років тому. Я був з командою всюди. Абсолютно! Крім останньої тренерської установки перед виходом на поле. Я був приємно здивований. Відчув себе гвинтиком в механізмі. Було кілька ситуацій, коли реально допоміг шведам в Україні.

– Президент клубу Даніель Кіндберг – людина, завдяки якій шведське диво стало можливим.

– Пригадую нашу першу розмову, коли йшла мова про укладення контракту. Він був вже тоді жорстким. Тут кажуть, що простіше трактор переконати, ніж Шіндбері. Під час львівського матчу поруч з ним ніхто сидіти не хотів. У президента звичка – весь матч коментує собі під ніс. Я сів поруч і було весело.

– Ви сказали “Шіндбері”?

– Так, вимова прізвища президента “Естерсунда” є саме такою. Наголос в імені на перший склад – “Да́ніель”.

– Він фактично почав створювати серйозний проект “Естерсунд” якраз тоді, коли ви прийшли в команду. Все починалося зі знайомства з тренером “Суонсі” Роберто Мартінесом. Про президента існує безліч міфів. Взагалі, що це за людина?

– Простий дядько. Прапорщик, як кажуть у нас… Стиль незмінний – те ж взуття, сорочка і штани, що й десять років тому. Зовсім не змінився.

– Одна з легенд про Шіндбері – він був підполковником чи то полковником армії і брав участь в миротворчих місіях у ДР Конго, Лівії і Югославії.

– Так, це правда. Він був членом миротворчої місії, блакитні шоломи… Пройшов Крим, Рим і мідні труби. Крім того, володіє бізнесовою жилкою. Має кілька дітей, футбольний клуб, бізнес. Пробивний чоловік. В основному займається ринком нерухомості. Шіндбері – фактичний власник кількох ресторанів і приміщень, які здаються в оренду. Принаймні, про це пишуть в газетах.

– Ще один міф – викрадення Даніеля кілька років тому, після якого він суттєво змінився.

– Я також чув про це. Читав його останнє інтерв’ю, але історія про викрадення Шіндбері так і залишилася для мене таємницею. Він не особливо про це розповідає – не підтверджує і не спростовує.

“У нас традиція – футболіста треба в одне місце цілувати”

– З тієї команди зразка 2007-го ще залишилися футболісти, які нині виступають за “Естерсунд”?

– Єдиний мій екс-партнер, який ще зараз грає – це Бобо Солландер. Такий собі Олег Гусєв з київського “Динамо”. Він починав молодим хлопцем разом зі мною. Бобо як талісман тут. Його всі люблять у клубі. Навіть до Львова приїжджав, але в заявку на Лігу Європи не потрапив. Фактично, як турист їздить – в клубі поважають своїх ветеранів.

– В чому секрет успіху “Естерсунда”?

– Шіндбері і головний тренер Поттер знайшли один одного. Клуб простий, фінансів небагато. Коли я дізнався від президента про зарплату футболістів “Естерсунда”, а потім почув, скільки отримують гравці в УПЛ… Чесно, я перепрошую. Але за такі гроші у нас в Україні в Першій лізі не грають.

Матиюк

– Ви з Гремом Поттером добре знайомі?

– Познайомився недавно – у день вильоту в Україну зустрівся на їхній базі. Хоча це навіть не база, скоріше корпус, де вони харчуються. Поттер – простий хлопець, люб’язний. Коли мені запропонували виконувати функції перекладача, то я перелякався. Колись я був частиною клубу, але минуло 10 років, команда вже доросла до Ліги Європи. Зірок немає, хоча того ж іранця Саммана Годдоса вже у 4 мільйони євро оцінюють. Кілька збірників грають, телебачення, надмірна увага і все таке…

– Чому таки погодилися?

– Запитав себе: “А чому ні?” Мене прийняли гостинно. Склалося відчуття, що я нікуди не йшов з команди. Коли летів у літаку з ними в Україну, то не побачив зверхності у ставленні. Всі футболісти спілкуються щиро, не для “галочки”. Побачу, як складуться відносини із “Зорею”, як вони мене приймуть. У нас якась така традиція в Україні склалася – футболіста, перепрошую, треба в одне місце цілувати. Ти футболіст? А, отже, молодець. Тут я жодних понтів і пафосу не бачу.

– Як в “Естерсунді” розцінювали той факт, що грати доведеться із “Зорею”? Зверхності не було?

– В газетах аутсайдерами “Зорю” не вважали. Звертали увагу, що “Зоря” на провідних ролях в Україні. “Естерсунд” налаштовується на кожну окремо взяту гру. Просто стараються грати у свій футбол. Слідкував за матчем на “Арені Львів” – по ходу зустрічі шведи кілька разів тактично змінювалися, гравці діяли універсально. Від футболу вони отримують задоволення.

– За “Естерсунд” грають представники Уганди, Нігерії, Англії, Коморських островів, Ірану, Палестини, Греції… Кого з лідерів цього інтернаціоналу розраховують вигідно продати?

– Зараз йде мова про завершення контракту у сирійського шведа Габріеля Сомі. Можливо, його намагатимуться продати. Ще звертають увагу на грека Сотіріоса Папаяннопулоса, центрального оборонця. Ним цікавляться непогані клуби. Якщо за Саммана Годдоса дадуть хороші гроші – його теж продадуть. Зрештою, чуток багато ходить. Тим більше, що наступний сезон “Естерсунд” може провести без єврокубків. Прохідне четверте місце втратили і фінішували п’ятими. Єдиний шанс – вихід в Європу через Кубок Швеції. Безперечно, Лігу Європи вони не виграють.

“Після проходу “Галатасараю” вся Швеція на вухах стояла”

– В “Естерсунді” існує традиційний тімбілдінг: поїздки в музеї, на вистави. Це ініціатива президента чи тренера?

– В мої часи такого не було. Все прийшло в клуб з Поттером. У нас була лише одна акція – прибирання території від сміття. Поттер запровадив це все в останні 2-3 роки. Футболістам такі речі даються непросто.

– Особливо, напевно, танцювати на сцені.

– Так, ці балети різні… Минулого тижня була нова подія: виконували реп, переодягалися в національні костюми. Футболісти, якщо чесно, не в захваті, самі розумієте. Але недавно про це запитали Шіндбері і він заявив: “Я кажу їм – не хочеш, значить шукай іншу команду”.

– Ще в “Естерсунді” функціонує книжковий клуб, футболісти періодично пишуть твори на різні теми…

– Недавно клуб видав книжку – кожен футболіст розповів про себе і свою життєву історію.

– На початку сезону президент Шіндбері оголосив цілі клубу – перемога у чемпіонаті Швеції і Лізі Європи. Авантюра?

– Він за натурою оптиміст. Коли “Естерсунд” вийшов у елітний дивізіон, то Шіндбері сказав про плани за 4-5 років грати у Лізі чемпіонів. Всі з нього сміялися, думали, що перегрівся чоловік… Коли навесні “Естерсунд” виграв Кубок Швеції і пройшов всі стадії кваліфікації в Лізі Європі, то всі критики замовкли. “Естерсунд” вважається одним з найбільш популярних у Швеції. Останню трансляцію з “Атлетіком” переглядали 600 тисяч осіб. Філософія клубу проста – беруть невідомих гравців, обробляють діамант і продають. Такий собі шведський варіант пошуку молоді, як в Арсена Венгера в “Арсеналі”.

Матиюк

– Успіхи молодого клубу всі сприймають з подивом?

– Після проходу “Галатасараю” тут вся Швеція на вухах стояла. Кожен крок “Естерсунда” супроводжувався гучними словами, мовляв, “Естерсунд” рве Європу. Вибили турків, вибили ПАОК. Тепер з “Атлетіком” зіграли 2:2, обіграли “Зорю”. Коли команда вийшла у груповий етап – преса не могла натішитися. Вперше за чотири роки шведи пробилися далі двох кваліфікацій. Навіть грошовитим стокгольмським клубам це не вдавалося. І при цьому “Естерсунд” не був випадковим пасажиром. Навіть англійські газети писали про те, що їхній тренер-земляк Поттер розкрився у Швеції.

– Як ви оцінюєте гру “Естерсунда” в груповому етапі Ліги Європи?

– Команда справді чудово виглядає. Хоча після виїзної нічиєї з “Атлетіком” шведські газети написали, що “Естерсунд” грає не гірше “Барселони”. Але було помітно, що іспанці їх так відвозили! Мені, як футболісту, 13 кутових у першому таймі пояснюють багато. Це каже про рівень команди.

– В “Зорі” є шанси виграти у Швеції?

– Бачив, що на вихідних луганці зіграли внічию з “Вересом”. Щодо “Естерсунда”, то вони закінчили чемпіонат понад тиждень тому. Тяжко буде обом командам. Якщо шведи програють, то треба буде перемагати “Герту” в Берліні. Козир “Естерсунда” – вони вдома зі своєї синтетики майже нікого не випускають. “Зоря” зараз на підйомі і повинна боротися за хороший результат. Якщо “Естерсунд” добре вивчити, то можна знайти багато слабких місць. Особливо в захисті. На синтетиці буде тяжко, але вигравати можна.

“Шведи помилково забігли на територію військової частини у Львові”

– У європейській пресі не завжди коректно висвітлюють переїзд “Зорі” з Луганська і виступи у Львові та Запоріжжі. Шведи знали детально про причини зміни дислокації?

– Останнім часом про Україну багато політичних новин, тому загалом їм було відомо. Я спілкувався з керівництвом клубу і спонсорами – розповів коротко всій делегації про суть проблеми. На обіді Даніель Шіндбері висловив співчуття і сказав: “Через окупацію Луганська базуватися в Запоріжжі, а грати у Львові – непросто”. Вони запитали, скільки “Зоря” летіла до Львова. 2,5 години! Скільки летів “Естерсунд”? Аналогічно.

– Що вас у Львові вразило?

– Підтримка трибун і поведінка луганських ультрас – вони співали українські пісні. В політику лізти не буду, але думав, що зіткнуся з сепаратизмом. В місті не побачив жодних афіш, це трохи здивувало. Луганський клуб про рекламу не потурбувався.

Матиюк

– Шведам прийом сподобався?

– Вони були вражені позитивом – люди всі посміхаються, всі добродушні і приємні. Шокувала їх погода. В Швеції прохолодно, а у Львові – літо! Єдиний ексцес трапився з начальником охорони “Естерсунда”. Він з кількома працівниками клубу виконував пробіжку і вони помилково забігли на територію військової частини. Якийсь військовий почав кричати і їм довелося перестрибувати через паркан (сміється). З негативу – пересування містом. Якось возили нас дуже довго. Карта показує одне, а по факту виходило інше.

– Ви зараз вже не живете в Естерсунді?

– Провів там три роки, але потім дружина почала сумувати за домом. Її батьки живуть у Свезі, тому ми повернулися. Коли я грав у Хмельницькому, то від рідного Здолбунова мене віддаляли 200 км. Вважалося, що це багато. А тут у лікарню з дітьми на просту консультацію їздимо за 100 км і це вважається нормою. Деякі мешканці їздять усе життя на роботу по 100 км тільки в один бік.

– Ажіотаж у Швеції перед домашнім матчем “Естерсунда” і “Зорі” присутній?

– Квитки залишилися лише стоячі. Думаю, стадіон буде заповнений – 8 тисяч точно прийде. Непокоїть лише погода – обіцяють -15 °C градусів і вітер 3-4 м/с. Прогнозують холод і снігопади. В Естерсунді вже давно сніг лежить. Місто розташоване в ямі і обдувається з кількох сторін з гірських регіонів. Хоча поле у них з підігрівом. Навіть йшла мова про те, що матч можуть перенести. Нібито УЄФА може не погодитися з проведенням поєдинку в таких умовах. У шведів відпрацьовується версія – починають згадувати, як минулого року “Манчестер Юнайтед” грав в Одесі із “Зорею” в непростих умовах.

– До приїзду з “Естерсундом” в Україну, коли востаннє були на Батьківщині?

– Тричі приїжджав додому. Востаннє – у 2013-му. Подорожував тоді зі старшим сином.

– Син знає українську?

– Трішки розуміє, але майже не говорить. До 4 років спілкувався з Юнасом тільки українською. Жінка у мене шведка, україномовних тут нема, тому так він розмовляв лише зі мною і йому було складно. Міг по Скайпу з родичами говорити, з моїми племінниками. Другого сина звати Іван з наголосом на перший склад. Я його називаю “Ванькою”.

Матиюк

– Футболом не займаються?

– Молодшому 6 зараз, то він непогано копає м’яч. Старший, якому 10, минулого року почав займатися біатлоном.

– Дружина була з вами в Україні?

– Кілька разів. Її найбільше вразили наші маршрутки і таксисти (сміється). Вона весь світ об’їздила, але тут їй сподобалося. Було також дивно, що наші жінки перед виходом за хлібом наводять красу, використовують косметику і красиво одягаються. А шведки можуть навіть не розчісуватися, не кажучи вже про косметику.

“Першим ударом з трьох метрів влучив прямісінько в тренера”

– Зараз ви стосунку до спорту не маєте?

– Колінка стерлися. Працюю восьмий рік у притулку для дітей-біженців. У нас підлітки-сироти з 13-ти до 18-ти років живуть. В основному це діти з Афганістану, Ірану, Сомалі, Еритреї. Спілкуюся з ними шведською і англійською.

– Свою футбольну кар’єру ви розпочинали у рідному Здолбунові?

– Так, а згодом потрапив у дубль “Вереса”. То був 1993-й рік. Моїм футбольним батьком став мій земляк Олександр Довгалець, який грав у “Ворсклі”, “Темпі” і ще десятку українських команд. Я тренувався з братом у Здолбунові і у 15-річному віці мене помітив Довгалець, який ще тоді грав у футбол. Наші шляхи кілька разів розходилися, але саме він дав мені дорогу у великий футбол. Згодом потрапив у Ковель, куди забрав мене Григорій Шаламай, а далі у Хмельницький і тисменицький “Хутровик”. Там я провів незабутній час.

– В основному ви грали на рівні Першої і Другої ліг…

– Їздив багато разів на перегляд у різні команди, але постійно було мало грошей. Нікому було дати мені прочухана (посміхається). Як казав класик: “Де я тільки не грав – і там не грав, і там не грав”…

– У вас є улюблений спогад про український футбол?

– Це матч 1/16 фіналу Кубка України “Верес” – “Закарпаття” у 2005-му. Напередодні у календарній зустрічі в Житомирі я отримав удар у щелепу і вийшов на матч з травмою. Ми дотиснули “Закарпаття” лише у серії пенальті, основний час закінчився внічию 2:2 (один з пенальті реалізував наш герой – “Футбол 24”). Після гри рівненські вболівальники несли нас до автобуса майже на руках. У наступній стадії ми з боєм поступилися запорізькому “Металургу”, який потім дістався фіналу.

Матиюк

– У складі нижчолігових команд ви грали пліч-о-пліч з багатьма хорошими гравцями: Матвіїв, Василів, Зуєнко, Ждаха, Таріел Капанадзе, Гордієнко, Драницький, Лагойда, Круковець, Бурч… Кого відзначите передусім?

– Їх справді було багато і треба ретельно подумати, щоб когось виокремити. У тернопільській “Ниві” на Капанадзе справді дивився, як на футбольного бога. Дмитро Гордієнко згодом в ФК “Львів” розкрився, хоча характеру, мабуть, не вистачило. В Рівному Володимир Новак запам’ятався. Я завжди грав на позиції правого захисника, а тут мене переднім центральним оборонцем поставили. Так досвідчений Новак заспокоїв: “Не переживай, молодий, просто не відходь від мене. Я тобі казатиму, що робити”. Відзначу ще Миколу Федорка, Аркадія Баталова і Георгія Магріані, з якими у Хмельницькому грав.

– На вашому шляху зустрічалися харизматичні тренери. Взяти хоча б Миколу Пристая, з яким ви працювали у Тисмениці наприкінці 90-х.

– З Миколою Семеновичем пов’язана незабутня історія! Тільки приїхав у команду, одне з перших тренувань. Граємо в стіночку з тренером, він підкидає, а ми б’ємо. Пристай підкинув, а я першим ударом з трьох метрів влучив прямісінько в тренера. Той не втримався на ногах від несподіванки і впав…

– Реакція Миколи Семеновича?

– “Якби ти мене травмував, то хто готував би команду до гри?” (сміється) Хлопці також жартували: “Сашко, можеш їхати додому, в команді ти більше не гратимеш”. Взагалі про ті часи у мене найкращі спогади. То були нижчі ліги, але зі своїм колоритом. Радий, що футбол був у моєму житті і тішуся, коли він повертається у нього.

Футбол 24